коли вона сказала, що їде до Бостону, а згодом прямує в Нью-Йорк, бо у вісімнадцять років час для здійснення найбажаніших мрій
потім заскочить в Британський королівський двір, вивчить не однієї країни говір, бо у вісімнадцять років для неї відкритий всесвіт повний надій.
коли вона обрала бездонні футболки, кросівки на розмір більші, на плечах величезний рюкзак і в руках пачка карт, бо у вісімнадцять років починається відлік, тому «на старт!», час будувати новий світ
коли вона купила квитки в один кінець, зібрала всі зароблені гроші і попрямувала до виходу, бо у вісімнадцять років не варто сидіти на місці, нехай розростається цей пахучий життєдайний цвіт - там, попереду, на них чатує не один бій, але це не означає зупинятись, коли всі кричать «стій», -
вона запитала чи не хоче він підкорити цей світ, тримаючи її за руку.
«що ж, можливо, люди назвуть нас ненормальними, зовсім позбавленими розуму, навіть божевільними, але ми ж то побіжимо вперед, не оглядаючись на горизонт позаду з незабутніх «вчора», я і ти, ми оберемо «сьогодні». життя в чотирьох стінах - це саме та потвора, котрою лякають дітей у казках. /ми ж підемо по ще не протоптанних ніким стежках/. вони назвуть нас надто свавільними, агресивними, пристрасними, а я бачу нас просто вільними. вони стверджуватимуть, що уява в нас надто хвора, бо нами керує непокора. я почую крик десь позаду мене: «тобі не оминути безодні» і я - стрибну. краще потрапити в руки долі холодні, аніж продатися в лапи буденні. бо життя - це один короткий політ, у наших руках дійсно може бути цілий світ.»
він мовчки стояв і слухав, дивився на неї і трохи зблід.
ті очі горіли, як райдуга поміж горами і океанами, які вона неодмінно перетне
цю жагу не зупиниш навіть кайданами; ні цунамі, ні торнадо її не ошатне.
коли вона відвернулась і зібралась вже йти сама, він вигукнув: «я тільки зганяю за валізою... якщо жити, то жити з тобою».
ніхто не знає, коли вони повернуться, чи їм пощастить.
але зараз вони біжать вперед, перетворючись на пусті розмиті тіні, а позаду них місто спить.
18/12/16
